Нехай буде теплою осінь життя...

Міжнародний день людей «похилого» (золотого) віку проголошений 50-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН. Спочатку цей День відзначали в Європі, потім в Америці, а наприкінці 1990-их років уже в усьому світі. Цей день з великим розмахом святкують у скандинавських країнах, де  теле– і радіопрограми транслюють передачі з урахуванням смаків людей «золотого» віку, проходять зустрічі і ін.

Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співавторства і щорічно святкують з 1991 року.

В рамках проекту «Простягни руку допомоги» відділ краєзнавства та сектор інтернет – центру спільно з ГО «Об’єднання митців Буковини» та КП «Турбота» провели вечір-зустріч з людьми «золотого» віку «Нехай буде теплою осінь».

                             Щемливо –трепетна, казково –весняна

                             Неначе квітка ніжна волошкова,…

Словами своєї поезії розпочала зустріч Марія Євгенівна Керер –Ластівка, голова громадської організації «Об’єднання митців Буковини», закликаючи всіх присутніх пригадати свою юність, першу закоханість та й підкреслила, що душа людини залишається завжди молода. Слухачі із задоволенням сприймали поезію Михайла Федоровича Брозинського, письменника, публіциста, лауреата премії журналістського Фонду ім. Г. Шабашкевича, нагородженого Почесним знаком Національної спілки журналістів України, обласної літературної премії ім. І. Бажанського та літературної премії ім. Д. Загула. Поет читав свої вірші із поетичної збірки «Політок» (дещиця) – 2015 р.  Автор признався, що його вірші композитори кладуть на музику, але, щоб не наврочити, не буде називати їх зараз.

Як умілий керманич, Марія Євгенівна представляла своїх творчих друзів і для кожного знаходила слова вдячності. «Любить квіти і батьківський  сад. Закохана у свою маленьку вітчизну. Понад усе цінує в людині чесність і правдивість. В кожному її вірші  відчувається стан її душі, - так представила наступного читця Лідію Гасюк». Прочитані вірші   «Частинку серця і тепла», «Самотня хата» – це її життя, її внутрішні переживання.           

Поезія перекликалася з музикою. Юрій Олесь, самобутній композитор, бард, лауреат і переможець багатьох обласних конкурсів. В сім’ї Юрія дуже люблять українську пісню і троє дітей: два синочки – Сашко і Юрій та донечка –Олечка також займаються музикою. Юрій вже з перших акордів своєї гітари полонив душу і наповнив серця присутніх мелодійністю, запальним азартом, запрошуючи співати всіх присутніх в залі пісні нашого краянина Володимира Івасюка. Всі з радістю виконували разом з ним і «Червону руту», і «Черемшину», і «Край , мій рідний край». Це треба було побачити -  скільки радості і щастя було в очах цих літніх людей, які , напевно, уже давно не співали.

Порадувала своєю поезією і Надія Мендрошора. Її вірші «Вишневий цвіт», «А я полюбила Ісуса», «Перший сніг», «Квіти» просякнуті любов’ю до свого народу, до рідної України. Вони щирі і світлі, як і сама Надя.

І знову пісня, і знову радість. Жартівливі пісні барда були доречні в цьому залі, де витала «золота осінь».

Марія Єгенівна  запрошує до поетичного слова Володимира Ільчука, людину, яка за волею долі провела за межами України багато років, покоривши майже всі континенти світу від Африки до Арктики, плаваючи на риболовному судні. Він через все життя проніс любов до рідного краю. В. Ільчук видав декілька книг, серед яких є і дитячі.

Своєю творчістю поділився і Микола Лисич, письменник, майданівець, волонтер. Він і до тепер підтримує майданівців, які воюють у зоні АТО. А також він розказав присутнім про діяльність ГО «Об’єднання митців Буковини». Тільки в цьому році проведено понад 10 благодійних концертів, де була зібрана сума більше 20 тис. грн. Зібрані гроші  були використані адресно: Андрію Андрійовичу Гречанюку, 14-ти бійцям на ліки і харчування, які проходили реабілітацію у 15 відділенні психо-неврологічного диспансеру, закупили також рюкзаки, термобілизну, берци, бронежилети, продукти харчування, плівку, прапори.

 Віршами поділився і підопічний КП «Турбота» Коломієць Фелікс Олексійович, в яких відчувалася нотка самотності і душевного болю. Скромно поділилася віршами сина, Рикова Костянтина Васильовича, його мама.

Людина, яка дожила до «золотого» віку, гідна поваги навіть тільки тому, що їй це по милості Божій вдалося. Далеко не всім дано таке величезне досягнення і благовоління відчути мудрість своїх років. Долі всіх присутніх багато в чому схожі одна на одну. Про кожного можна писати романи.

Автор- Марія Дудидра, бібліотекар відділу краєзнавства