ХV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA мандрує Буковиною

ХV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA мандрує Україною, цього річ і не оминув Буковину. 

 Головна тема цьогорічного фестивалю має назву «Рівні рівності» та присвячена суспільним викликам, пов’язаним з поняттям рівності.

Мета Мандрівного фестивалю – сприяти популяризації й розвитку документального кіно та підвищенню рівня дотримання прав людини в Україні.

Цей тиждень був насиченим і цікавим для нас: Дмитра Міцевича, представника ГО "Товариство «Український Народний Дім в Чернівцях» та регіонального координатора проекту Мандрівного кінофестивалю та Галини Добровольської, працівниці Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Івасюка.  

12 листопада у місті Вижниці нас радо зустріли учні старших класів у центральній районній бібліотеці; 13 листопада показ відбувся в Глибоцькій районній бібліотеці, де були присутні учні, інтелігенція селища; 15 листопада мали змогу переглянути учні ВПТУ №24 у місті Заставна, де прийняв участь голова Заставнівського бюро правової допомоги – Василь Данищук. Для глядачів було продемонстровано два фільми «Вихідний» (режисерка Жанна Максименко-Довгич ) і «Коли я чую спів птахів» (режисер Тріне Валлевік Гобюрґ ).

Фільм «Вихідний») – це портрет південного українського міста, мешканці якого перебувають у пошуку ідентичності на тлі нової війни й тектонічних змін у країні.  Ця кінострічка яскраво демонструє війну «нових» і «старих» символів, яка відбувається в сучасному українському суспільстві. Присутні говорили про значення знань історичного минулого в житті людини, протидії проявам дискримінації та повазі до людської гідності.

  Фільм «Коли я чую спів птахів» - про п’ятьох кот-д'івуарських (західна Африка) дітей, які змушені були покинути свою країну через війну, що розгорілася після президентських виборів 2010 року. Шість років потому діти обговорюють свої надії та мрії про майбутнє в цьому анімаційному фільмі, що додає кольорів до найтемніших кошмарів. Проговорили з глядачами  про порушення прав і свободи дітей під час війни, про мрії і що потрібно зробити, щоб мрії збувалися.

14 листопада в селі Брусниця Кіцманського району відбувся показ кінострічки «Прозорий світ» (режисер Вахтанг Кунцев-Габашвілі). Це про молодого хлопця Беку, який народився без жодних ознак життя, окрім серцебиття, на шостому місяці вагітності. Лікарі не вірили, що дитина виживе. На третьому тижні життя батько забрав його з лікарні додому. Зараз Беці 26 років. Він займається художньою фотографією і знімає фільм про фізика та композитора. Нещодавно відбулася його перша фотовиставка. Терплячість і розуміння допомогли батькові познайомити сина з дорослим життям і дати йому віру у свій талант.

Після перегляду говорили «Чи готові ми пожертвувати заради когось?», про права людини з фізичними вадами.

15 листопада в селі Добринівці Заставнівського району, в сільському будинку культури, мешканці села мали змогу переглянути фільм «Ґвендолін» (режисерка Рут Казерер). Це зворушлива історія про Ґвендолін, яка шістдесят з чимось років, важить заледве 52 кг і має три світові титули з важкої атлетики. Ця антропологиня на пенсії бореться з раком слинної залози, тому їй справді варто було б відступитися й перепочити, але Ґвендолін навіть не думає про це. Вона тренується, щоб знову стати чемпіонкою світу. Заручившись підтримкою свого відданого тренера Пата, свого молодшого на двадцять років чоловіка Чарлі родом з Кот-д'Івуару та свого сина Йозефа, вона починає боротьбу проти фізичних та особистих обмежень.

16 листопада в селі Малий Кучурів Заставнівського району, в сільському будинку культури, учні старших класів, голова сільської ради, інтелігенція села переглянули кінострічку «Дорослі» (режисерка Майте Альберді). Історія про Аніту, Ріту, Рікардо та Андрес, які уже 40 років ходять у школу для дітей із синдромом Дауна. Після стількох років їм починає набридати це безпечне, добре знайоме середовище. Їм уже більше 45 років, і в декого з них виникає відчуття, що робота у шкільній пекарні більше не є для них викликом. Крім того, вони прагнуть свободи на більш особистому рівні. Аніта й Андрес закохані одне в одного, але досі живуть із батьками. Вони мріють про тихе місце, де вони могли б побути вдвох на самоті, і хочуть одружитися і мати сім’ю. На жаль, суспільство, у якому вони живуть, не має засобів, щоб задовольнити їхнє бажання більшої незалежності. Попри те, що їх навчають, як стати «відповідальними дорослими», усі четверо залишаються залежними від інших, які приймають за них рішення. Це велике розчарування для них. 
Після перегляду говорили про права людей з фізичними вадами, про те що потрібно ставитись до них з повагою.

Про це пишуть:
 http://zcrb.at.ua/news/xv_mizhnarodnij_festival_dokumentalnogo_kino_pro_prava_ljudini_docudays_ua/2018-11-16-373